Софійка обожнювала запах свіжого тіста.

Не того, з якого печуть хліб, а особливого, солодкувато-ванільного, що витав у її кімнаті. Цей аромат належав легкому пластиліну, її головному скарбу. Кольорові брусочки, м'які та податливі, займали цілу полицю, чекаючи на момент перетворення.

Сьогодні був особливий день. Софійка вирішила створити цілий зоопарк! Вона уявляла, як кумедні звірята, фігурки з легкого пластиліну, оселяться на її столі, створюючи власний маленький світ.

Першим з'явився жираф. Його довга шия витягувалась вгору, а крихітні ріжки кумедно стирчали. Потім з'явився смугастий зебра, рожевий фламінго на одній нозі і навіть маленький, але дуже гордий пінгвін. Софійка акуратно розгладжувала кожен шматочок, надаючи своїм творінням неповторності. Вона додавала крихітні оченята-намистинки, малювала тонким пензликом смужки та цяточки.

Наступного дня Софійка дістала інший матеріал – фігурки з воздушного пластиліну виходили легшими, майже невагомими. З нього вона вирішила зробити птахів. Яскравий папуга з різнокольоровим пір'ям, маленький колібрі, що завис у повітрі, і навіть величний орел з розправленими крилами – всі вони здавалися живими. Софійка пишалася своїми творіннями.

Її кімната поступово перетворювалася на казкову країну. На столі розташувався зоопарк, на підвіконні – пташиний двір, а на полицях – ціла колекція різноманітних створінь. Вироби з повітряного пластиліну доповнювали колекцію, роблячи її ще багатшою та різноманітнішою.

Одного разу до Софійки завітала її подружка Оленка. Вона завмерла на порозі, вражена побаченим. "Ого! – вигукнула Оленка. – Скільки всього! А що можна зробити з пластиліну ще?"

Софійка посміхнулася. Вона з радістю показала Оленці свої улюблені роботи: крихітну балерину в пишній пачці, смішного клоуна з червоним носом, казковий замок з вежами та зубчастими стінами. Вона розповіла, як ліпила кожну деталь, як підбирала кольори, як вкладала у свої роботи частинку душі.

Оленка слухала, затамувавши подих. Вона ніколи не думала, що звичайний пластилін здатний на такі дива. Софійка запропонувала подрузі спробувати самій. Вона дала Оленці шматочок пластиліну і показала основні прийоми ліплення.

Спочатку у Оленки виходило незграбно, але Софійка терпляче допомагала, підказувала, підбадьорювала. І ось, через деякий час, у руках Оленки з'явився маленький, але дуже симпатичний котик.

Оленка була у захваті! Вона зрозуміла, що ліплення – це не просто розвага, а справжнє мистецтво, здатне дарувати радість і натхнення. Того дня у Софійки з'явився ще один друг, який розділяв її любов до творчості. І її казкова країна, населена дивовижними створіннями з легкого та воздушного пластиліну, стала ще більшою та яскравішою. Вона знала, що попереду ще багато ідей, багато нових фігурок, багато радості від створення чогось прекрасного своїми руками.